Алупка, Крым - це Україна. Независимый городской форум.

Как вернуть город под контроль местной общины? Как в дальнейшем разумно управлять им? Как сделать его процветающим?
 
ФорумФорум  ПорталПортал  КалендарьКалендарь  ЧаВоЧаВо  ПоискПоиск  ПользователиПользователи  ГруппыГруппы  РегистрацияРегистрация  Вход  
Последние темы
Самые просматриваемые темы
Крымская война 2014-2018 = Кримська війна 2014-2018
Люди: красота и здоровье души и тела
Победа за нами! = Перемога за нами! (Часть 1)
Победа за нами! = Перемога за нами! (Часть 2)
Оккупационные "власти" извещают... = Окупаційна "влада" сповіщає...
Важное = Важливе
Новости Алупки
3-я мировая? = 3-я світова?
О б ъ я в л е н и я
Наши жилища
Социальные закладки
Социальные закладки digg  Социальные закладки delicious  Социальные закладки reddit  Социальные закладки stumbleupon  Социальные закладки slashdot  Социальные закладки yahoo  Социальные закладки google  Социальные закладки blogmarks  Социальные закладки live      

Поместите адрес форума Алупка, Крым - це Україна. Независимый городской форум. на вашем сайте социальных закладок (social bookmarking)

Ответить на темуПоделиться | .
 

 Победа за нами! = Перемога за нами! (Часть 2)

Предыдущая тема Следующая тема Перейти вниз 
На страницу : Предыдущий  1 ... 28 ... 53, 54, 55  Следующий
АвторСообщение
СМИ



Сообщения : 3036
Репутация : 0
Дата регистрации : 2013-09-15

СообщениеТема: Победа за нами! = Перемога за нами! (Часть 2)   Чт 25 Дек 2014 - 6:38

Первое сообщение в теме :

Это сообщение является первым во второй части темы "Победа за нами! = Перемога за нами!"
Конец первой части этой темы на странице - http://alupka.ukrainianforum.net/t56p990-topic
(Такова уж особенность нашего провайдера)

Украинские партизаны нанесли удар россиянам под Новоазовском

Координатор группы "Информационное Сопротивление", занимающейся анализом событий в зоне боевых действий, Дмитрий Тымчук сообщил в своем "Фейсбуке", что российская диверсионно-разведывательная группа возвращалась с территории, контролируемой украинскими войсками, и уже на оккупированной ДНР территории попала в засаду.
"В результате боестолкновения с подразделением украинских партизан несколько российских военнослужащих погибли, командир российской ДРГ был тяжело ранен от выстрела 40-мм подствольного гранатомёта ГП-25", - сказано в сообщении.
Вернуться к началу Перейти вниз
Посмотреть профиль

АвторСообщение
СМИ



Сообщения : 3036
Репутация : 0
Дата регистрации : 2013-09-15

СообщениеТема: ПОЛКОВНИК ГЛЕН ГРАНТ: ЯК УКРАЇНА ПОВИННА БУДУВАТИ ВІЙСЬКО АБИ ПЕРЕМОГТИ ПУТІНА   Вс 4 Фев 2018 - 8:45

ПОЛКОВНИК ГЛЕН ГРАНТ: ЯК УКРАЇНА ПОВИННА БУДУВАТИ ВІЙСЬКО АБИ ПЕРЕМОГТИ ПУТІНА

Британський військовий експерт, полковник Глен Грант (Glen Grant) епізодично працював в Україні з 2010 року, а від початку війни з Росією - працює в нашій країні постійно. Цей матеріал - неоціненний дружній та критичний погляд на стан речей:

Путін мусить знищити таку Україну, яка існує зараз. Залишити її недоторканою означає знищення його і його амбіцій. Він мусить вигравати війну також через свої військові злочини: масові могили, тортури на Донбасі та в Криму та збиття літака рейсу МН-17. Все це є для нього вірним шляхом до Гааги як військового злочинця. Він мусить виграти, тому що Україна розквітає як нація, і це показує його як невдаху. Він мусить здобути перемогу, тому що правда знищить його і Росію.
Путін мусить вторгнутися в Україну. Він ще не готовий. Але ознаки його підготовки є чіткими. Він продовжує воювати і вбивати на Донбасі. Він продовжує війну і випробовування нової зброї, людей і методів в Сирії. Він посилює військову міць в Криму. Він посилює Калінінград для блокування західного підкріплення. Він залишає військове обладнання в Білорусі. Він продовжує переобладнувати армію, особливо танками та сучасними технологічними системами. Все це виходить далеко за межі будь-яких потреб мирного часу. Він витрачає обмежені національні ресурси на військових, замість задоволення потреб в інших місцях. Він продовжує готуватися у передбаченні стратегічної війни на заході, а це означає, що Україна не зможе уникнути нападу і стане головною метою. Російське Міністерство оборони відкрито каже в засобах масової інформації, що вони потребують ще три роки для переозброєння армії на заході танками та завершення навчання. Цей час не повинен гаятись Україною.
Що зараз Путін стратегічно робить щодо України? По-перше, він зв'язав Збройні Сили України в одному місці, де вони повільно втрачають бойовий дух і боєприпаси. Він хоче створити почуття безпорадності. Він грає в політичні ігри з Заходом навколо Мінська та миротворців, що відволікає інші країни від його справжньої гри. Вони, напевно, це розуміють, але надто перелякані політичними та фінансовими наслідками переозброєння своїх країн. Лише США, Польща і країни Балтії серйозно ставляться до цієї загрози. Інші чекають і сподіваються, що все це вгамується. Навіть НАТО працює лише впівсили, тому що, наприклад, не може надати рішення проблемі військової слабкості таких країн як Болгарія.
На жаль, сподівання не є дієвою військовою доктриною. Путін також намагається розділити Захід як політичну групу, зменшуючи шанси політичної підтримки та підкріплення, коли він вирішить діяти. В цьому у нього є успіхи.
Нинішнє мислення національного керівництва, показане словом і дією, що "війна йде на Донбасі і вона буде іти тільки на Донбасі". Це є найнебезпечнішою політичною та військовою проблемою для України. Путін хоче і потребує, щоб це було так. Європа та США хочуть і потребують цього ж. Путін із задоволенням витрачає український людський капітал на Донбасі з обох сторін, поки він готує свою армію для великої гри. Нещодавні російські навчання, під час яких літаки ВКС РФ сідали на міські дороги показують серйозність намірів РФ, з якої може зрівнятися серйозність лише деяких країн НАТО.
Сепаратисти - це просто гарматне м'ясо. Їхнє завдання - бути "покупцями часу", поки Росія готується. Вони також є частиною російської стратагеми. Високопосадовці Збройних Сил України вважають, що вони перемагають, бо вони сконцентровані на тій же обмеженій тактичній війні. Вони і Міністерство оборони України втрачають шанси, тому що вони не готуються достатньо швидко до стратегічної та оперативної війни, яка скоріше за все розпочнеться не на Донбасі, що не дозволить застосувати наявні війська. Внаслідок цього Україна втрачає позиції у більшій грі, і поки вона стає сильнішою тактично у статичній війні, але загалом Росія рухається швидше і набуває стратегічних переваг.
Фіксація військ в одній оборонній позиції, як вимагають Мінські домовленості, є невірною, тому що це надає противнику стратегічну перевагу. Росія щодня користується цим фактом. Втрата стратегічної переваги - це найбільша поразка будь-якого національного чи військового керівництва (можна читати будь-яких військових стратегів, всі вони говорять про те ж саме, що фіксована оборона йде проти військових норм).
Росія може визначити, де війська є слабкими і пройти наскрізь або навколо. Військова позиція України на Донбасі перебуває під критичним ризиком оточення, яке є типовим стратегічним маневром Росії. Російські війська практикують цю тактику регулярно під час вправ. Окопна війна також породжує вкопаний менталітет серед солдатів і штабів, який йде проти всіх правил війни, якщо ви хочете перемогти. В політичному плані не може бути альтернативи Мінську, але він повинен бути прийнятий як те, що він є насправді - стратагеми, спрямованої на фіксації Збройних Сил України на одному місці. У цьому Росії все вдалося дуже добре.
Українська армія покращується, але в цілому вона не є однією з найкращих у Європі, оскільки вона має деякі критичні структурні недоліки. Надходження в армію протитанкових комплексів Javelin не вирішить ці недоліки і може навіть поглибити їх. Дуже часто дивовижну хоробрість і незначні тактичні успіхи приймають за оперативні та стратегічні спроможності.
Оперативна спроможність - це здатність проектувати силу в будь-яке місце і виграти битву. Україна цього не має. Стратегічні спроможності мають чітку національну мету, яка в свою чергу створює засоби для проведення операцій там, де вони потрібні для досягнення цієї мети. Уряд України не має такої логіки мислення, як на національному рівні, так і в рамках Міністерства оброни та військового персоналу. Військові не можуть активно діяти на оперативному рівні, оскільки вони не структуровані для цього, і вони, звичайно, не практикують це.
Однак сьогодні Росія практикує операції мобільних батальйонних груп. Залишатися, як Збройні Сили України наразі фактично і розумово в поточній військовій позиції, є гарантією певної поразки, якщо війна стане мобільною, якою вона, найбільш ймовірно, і стане. Армія повинна здійснити стратегічні, оперативні та структурні зміни.
Що це значить? Збройні Сили України дуже добре роблять те, що вони роблять зараз. Але вони не мають можливості перейти на інший стиль війни, як це робить Армія США.
Це тому що відсутні доктрини, оснащення та підготовка до цього. Бачення мобільної армії відсутнє на всіх рівнях керівництва Збройних Сил України. Армія є слабкою з точки зору якості старших командирів та штабів, а також критично слабкою в галузі зв'язку, логістики та медичних послуг. Вони будуть повністю перевантажені, якщо виникне потреба підтримки двох або більше фронтів. Прикладом може служити забезпечення продовольством, яке поставляється на поточну фронтову лінію за контрактом, і ця система не зможе витримати таку операцію, як Іловайськ або Дебальцеве, якщо вона триватиме два-три тижні. Війська будуть голодувати.
Що робити?
По-перше, армії необхідно отримати наказ стати активною, тому що пасивність знищує бойовий дух: Необхідно створити новий пакет стратегічних наказів, який буде спонукати підрозділи до цілодобового домінування над простором перед ними. Батальйони повинні заохочуватись знищувати будь-яке заборонене Мінськом озброєння, яке не знаходиться в зонах зберігання, і знищувати будь-які російські підрозділи, які нападуть на них у межах зони їх відповідальності. Вони повинні домінувати вночі, переробити системи управління, зв'язок та артилерію, щоб стати супершвидкими, відповідаючи точно, коли ворог атакує.
Самооборона є найвищим юридичним правом, доступним для будь-якої країни, тому активна оборона є юридичним правом кожного солдата. Через загальні накази повинні оголосити, що після кожного російського нападу має бути сильна контратака у місці нападу чи в іншому місці на фронті. Ворог скрізь один і той самий, тому захист не може бути обмежений географічно. Захоплюйте нові території і створюйте нові передові позиції. Переконайтеся, що військові інженери готові до впровадження цього. Просувайтесь невеликими кроками і карайте будь-яку російську агресію. Наразі від поточної ситуації вигоду отримує тільки Росія.
Надайте наказ на підготовку ВМС до затоплення всього Чорноморського флоту в Севастополі, знищення російських танкерів в українських водах та знищення Керченського мосту будь-якими комбінованими засобами. До виконання може ніколи не дійти, але підготовка та навчання необхідні для підтримання моралі. Підготуйте морську піхоту, щоб захистити від вторгнення з моря Одесу та Маріуполь. Їм потрібні чіткі військові задачі з підготовки, щоб підтримати їхню мораль до того часу, як буде вирішене питання з розквартируванням. ВМС потребує підвищення рівня шляхом залучення та підготовки.
ВПС повинні регулярно тренуватися разом з сухопутними бригадами. Кожна бригада повинна мати засоби зв'язку з літаками ВПС та персонал для співпраці з ВПС.
Бригади мають бути підготовлені для швидкого переміщення на нові місця. Бригади повинні готувати плани оборони у разі відступу та ведення бою у інших районах бойових дій. Бригади повинні навчитися робити це як єдиний підрозділ і не потребуючи детальних наказів з сектору. Але нові райони бойових дій та плани повинні бути розроблені і бригади повинні регулярно тренуватися за ними, включаючи командирів секторів та штаби. Всі командири повинні знати, що робити в надзвичайних ситуаціях, якщо вони повинні наступати, відступити, або перейти до абсолютно нового місця в надзвичайних обставинах. Плани логістики повинні бути підготовлені, щоб підтримувати динамічний бій, а не просто стабільний стан траншейної війни.
Структурні зміни
Мобільне поле бою потребує мобільних штабів. Сектори та штаби АТО статичні і, отже, є цілями високого пріоритету для російського удару. Штаби секторів повинні вийти з своїх поточних місць розташування на місцях і стати мобільними штабами на колесах. Вони повинні змінювати позиції кожен тиждень. Організації не мають розраховувати на енергію з електрични мереж, та повинні мати власні генератори. Начальниками сектора мають бути лише ті офіцери, які успішно командували бригадою. Їх слід залишити на командуванні до перемоги або поки вони не будуть просунуті по службі. Персонал штабів секторів має бути змінений на молодих офіцерів (капітанів і майорів) та командирів з батальйонного рівня з досвідом бойових дій. Реорганізуйте сектори як дивізії.
Штаб АТО також повинен стати повністю мобільним і повинен переміщуватись кожні 2-3 тижні на нове місце. Командиром АТО має завжди бути той, хто успішно командував бригадою та сектором. Його слід залишити командувати до тих пір, поки він не досягне успіху або не виявиться непридатним. Командирів будь-якого рівня не можна призначати, якщо вони не командували військами в бою. Персонал штабу АТО слід змінити на молодих активних офіцерів (майорів та підполковників) з бойовим досвідом та найкращих офіцерів, які зараз перебувають у штаті тилових штабів або навіть на тих, хто звільнився раніше. Зробіть штаб АТО дійсно об'єднаним штабом сухопутних військ, військово-повітряних сил, флоту, СБУ та Національної Гвардії. Штаб АТО слід назвати штабом Корпусу.
Поточна практика комплектування штабу АТО з тилових штабів є недосконалою, оскільки створює дві армії: бойову армію східного фронту та штабну армію тилу. Вони не поділяють однакових етичних або ціннісних засад. Радники чують про це кожного дня. Це небезпечно для країни, оскільки ця ситуація експлуатується Путіним і її потрібно терміново змінювати.
Поточна система бойової логістики не була належним чином реформована. Існуюча система територіальної оборони є у такому стані, що велика частина бригадної підтримки була знята та ще не була замінена на щось інше. Особливо це стосується таких речей, як продовольча система, паливо та боєприпаси, медичне та обслуговування на передовій. Поточна система не пристосована підтримувати мобільну битву у будь-якому вигляді. Ви не можете належним чином матеріально підтримувати бій зі штабу за 400 км. Це так не працює.
Оперативне матеріально-технічне забезпечення та планування повинні бути близькими до поля бою та під управлінням командира, який відповідає за бойові дії. Це загальний військовий принцип. Має бути належна посада заступника командувача АТО з логістики, з належним логістичним штабом і персоналом, створеним у Дніпрі для підтримки зони бойових дій. Командир, що відповідає за матеріально-технічне забезпечення повинен мати управління над усіма боєприпасами, логістичним транспортом та запасними частинами, медичними, ремонтними та підрозділами військової поліції Корпусу та усіх запасів в зоні бойових дій або поблизу неї. Він повинен мати чіткі розпорядження та повноваження постачати і підтримувати військові сили та мати право вимагати негайної купівлі та постачання критичних запасів, не проходячи через Генеральний штаб та Міністерство оброни. Кожен сектор повинен мати належну логістичну організацію для підтримки бригад. Слід попросити США створити курс логістичного офіцера в Україні та забезпечити, щоб усі батальйони та бригади мали когось, хто їх пройшов.
Об'єднаний штаб в Міністерстві Оборони має бути якнайшвидше реорганізований до належного формату бойового штабу з найкращим Стратегічним командуючим. Це є в новому законі про оборону, який ще не підписано. Це не повинно чекати. Оперативний командувач повинен мати повний дозвіл Президента на ведення війни. Ця людина не повинна підпорядковуватись Генеральному штабу, а лише керівництву держави. Він повинен вести війну весь час, а не коли має час як зараз начальник Генерального штабу.
Начальник Генерального штабу, у свою чергу, повинен консультувати та забезпечувати загальний нагляд, а не воювати. Об'єднаний штаб повинен стати центром планування та ведення бойових дій 24/7, і цю роль треба повністю усунути від Генерального штабу. Об'єднаний штаб має бути укомплектований зрілими офіцерами та людьми, які воювали в зоні АТО, а також такими, що отримали поранення або вийшли на пенсію, і які розуміють бойові дії повністю. Цей штаб має бути належним чином об'єднаний з офіцерами ВПС, ССО, Національною Гвардією, СБУ та офіцерами ВМС, а не тільки сухопутними військами, і повинен бути координаційним центром усіх розвідувальних даних, що надходять до та з району бойових дій.
Залучення Генерального штабу до операцій на Донбасі не залишає їм часу для виконання їх належної ролі формування військ та розвитку їх можливостей. Інакше кажучи, вони нехтують завтрашнім днем для отримання короткострокової вигоди сьогодні. Генеральний Штаб повинен зосередитись на плануванні майбутнього розвитку війська та довгострокової стратегії на майбутнє. Їх слід змусити правильно використовувати бюджет та оптимізувати видатки, особливо непотрібний персонал. Вони повинні мати суворі бюджетні обмеження, і їхні плани мають розглядатися щороку Президентом і обговорюватися в Парламенті. Інакше кажучи, їхнє завдання має бути у вдосконаленні військової системи для наступної битви, а не втручання в нинішню.
Необхідно створити та навчити мобільний резерв командувача корпусу щонайменше у розмірі бригади, розміщеної у Дніпрі.
Слід розглянути можливість створення аеромобільного піхотного батальйону швидкого реагування (протитанкового резерву) на основі наявних гелікоптерів як національного стратегічного резерву. Це потрібно для виграшу часу у разі раптової атаки або несподіваного прориву. Це було б ідеальним місцем для розгортання та підготовки ресурсів Javelin. Це відповідатиме потребам безпеки зброї від США, але в той же час надасть можливість доставляти сили до лінії фронту як завгодно швидко.
Добровільні резервні підрозділи треба створити, обладнати та навчити як єдині підрозділи, а не на основі індивідуального резерву, як це є сьогодні. Цей індивідуальний метод був дискредитований багато років тому на уроках воєн у багатьох країнах. Це так не працює. Індивідуальні резерви рідко можуть вписуватися у діючі бойові підрозділи, якщо вони не служили в цьому підрозділі протягом останніх 1-2 років. Додані до нових підрозділів, вони потребують 3-4 роки тренування, щоб бути повною мірою боєздатними. Резервісти, які в великій кількості приєднуються до підрозділу, роблять його слабкішим, а не сильнішим, оскільки їм потрібен додатковий час тренування, щоб допомогти їм освоїти особливості методів управління та культури підрозділу. Грузинська армія намагалась це зробити і програла. "Те, чому ти не навчаєшся під час миру, не спрацює під час війни".
Підрозділи в районі бойових дій мають бути реконструйовані таким чином, щоб всі бригади були збалансовані з власним штабом, запасним штабом та підрозділом зв'язку, включно зв'язок з ВПС, три-чотири бойові батальйони з 350-550 людей, інженерну службу, артилерію (включаючи БПЛА), ППО, власну логістичну підтримку та військову поліцію. Переконайтеся, що бригади є повністю укомплектованими на передовій та залишаються такими, а потім тільки здійснюйте ротацію цілої бригади в зону бойових дій та з неї.
Необхідно розмістити національний резерв у розмірі двох бригад біля Києва.
Всі частини в Збройних Силах України, які сьогодні не використовуються на передовій, мають бути перетворені на бойові підрозділи або підрозділи бойової підтримки. Всі підрозділи, які не є життєво важливими, мають бути переформатовані переважно за рахунок резервів та строковиків, а контрактники перепідготовлені для служби в бойових підрозділах.
Всі батальйонні та бригадні підрозділи повинні мати підготовлений штат розвідки та правильний командну організацію J2, від штабів підрозділів до Міністерства оброни включно. Проходження розвідувальних даних має бути двостороннім процесом, а не одностороннім як це є зараз.
Системні зміни
Система підтримки Збройних Сил, яка забезпечує персонал та навчання, не змінилася настільки, наскільки це необхідно. Питання "чому це так" є політичним питанням і темою іншого документу. Але поки мислення в штабах залишається радянським, ніколи не буде необхідних фундаментальних змін.
Основна необхідна зміна системи - це зміна лідерства.
Радянський менталітет вимагає контролю та покарання винних. Це потрібно замінити делегуванням, мотивацією та винагородою. Система, що базується на застосуванні влади, є застарілим похміллям радянської епохи і не підходить для нової сучасної України. Це вбиває Збройні Сили України. Офіцери, які покладаються на застосування влади і контроль, повинні бути відсторонені, тому що вони ніколи не матимуть інтелектуальної спритності або мудрості, щоб навчати війська та воювати у динамічній війні.
Після трирічної підтримки Сполучених Штатів та Великої Британії для розвитку боєздатності, все ще залишається серйозна проблема стандартизації процедур, тренувань і тактики персоналу. Це особливо важливо для будь-яких майбутніх мобільних боїв, тому що всі батальйонні та молодші командири повинні мати спільну основу мислення для успішних операцій. Ця система ще відсутня, і, мабуть, було небагато спроб її насправді створити. Радників просто не просили допомогти його створити. У військових навчальних закладах викладаються радянські бойові практики.
Наразі в армії існує великий некомплект офіцерів. Молоді люди без досвіду і з сумнівною освітою беруть на себе командування ротами чи навіть вище (заступник командира батальйону, командир батальйону тощо). Система набору, просування та навчання не змінилася, щоб задовольнити реальну потребу у лідерах. У той же час якісні офіцери звільняються без будь-якого заохочення їх залишитися в Збройних Силах. Один радник навіть згадав приклад, коли офіцер став командиром батальйону на другий рік після закінчення навчання, без бойового досвіду. Це злочин, і хтось повинен сісти у в'язницю за це.
Всі курси професійних військових офіцерів повинні бути скорочені до 8 місяців бойової підготовки на місцях, щоб як можна швидше набрати молодих офіцерів в бойові підрозділи, використовуючи модель JROTC / ROTC. Академії слід закрити, а кошти перенаправити. Навчальні команди США та Великобританії мають бути використані для підготовки всіх молодих офіцерів та командирів рот. Деякі найкращих офіцерів треба повернути з фронту на нетривалі періоди, щоб приєднати до тренувальних груп, а також для лекцій курсантам.
Мобілізація має бути переосмислена. Потрібно щоб вона стала набагато більш узгодженим процесом. Поточна радянська система не працює. Набір повинен вестись до бригад та батальйонів, а не тільки для Збройних Сил в цілому. Керівництво бригад треба залишати незмінним, але кожна ротація має приносити свіжих молодих солдат та молодших офіцерів. Бригади мають здійснювати ротацію всередині Корпусу та національного резерву, щоб вони могли тренуватися для мобільних операцій та згідно до вищих стандартів. Бригади повинні зберігатися як цілісні бойові одиниці.
Не має бути різниці між військовими підрозділами Збройних Сил, добровольців, поліції та Національної Гвардії з точки зору підготовки та бойових стандартів. Гнучкість потрібна з точки зору використання персоналу. Поки війна не виграна, усі повинні доктринально просто мати один стандарт. Командирів з різних сил оборони слід регулярно переміщувати до інших підрозділів, щоб отримати найкращий досвід. Більшу частину Національної Гвардії слід віднести до бойових підрозділів. (Занадто багато стоять цілий день, не роблячи нічого корисного).
Треба обрати кращих командирів, щоб очолити підрозділи, незалежно від того, хто вони. Видаліть командирів бригад та батальйонів, які не мають бойового духу або були помічені у неетичній або злочинній поведінці.
Проведіть аудит сил і зніміть або різко зменшите штаби, підрозділи та військовослужбовців, які не беруть участі у бою, готуються до бою, або відпочивають після бою. Невикористаний персонал з'їдає кошти. Переведіть гроші до іншого місця, адже Вам потрібна кожна копійка. Будьте безжалісними щодо скорочення видатків.
Переконайтеся, що всі сфери роботи керовані командуючими, а не штабами. Змініть номенклатуру згідно до західних позначень. Називайте когось не "начальником ВМС", а "Командуючим флотом" і дайте йому/їй бюджет та повноваження діяти, командири не повинні покладатися на вказівки Генерального штабу.
Така сама логіка стосується і Командуючого Збройних Сил, якому потрібні повноваження та завдання вести армію в бій. Якщо він не в змозі це робити, зніміть його. Дайте їм бюджет та відповідальність за залучення, підготовку і підтримку війська на місцях. Генеральний штаб вбиває Збройні Сили та ваше національне майбутнє. Вони не змінилися та радикально не покращилися як мали з початку війни, тому замініть їх на молодших офіцерів та більш активних молодих цивільних службовців. Вони мали шанс та не використали його. Будьте безжальними в цих речах - ваше національне виживання залежить від цього.
Якнайшвидше розділіть посаду діючого начальника Генерального штабу на три окремі посади - Начальника сил оборони, начальник Генерального штабу та Начальника операцій (в об'єднаному штабі). Це також є в новому законі про оборону. Жодна людина не може одночасно виконувати всі три завдання належним чином, і діючий начальник Генерального штабу не має бути примушений це робити. Це надто багато для одного мозку і стратегічно небезпечно для нації.
Резюме
Це прості зміни, але вони потребують термінових політичних рішень. Час витрачається даремно, а час - це найважливіший національний ресурс у цій війні. Причина того що багато змін не відбулись в тому, що Генеральний штаб контролює все, але має обмежений військовий досвід і має небагато навичок, як втілювати та проводити зміни. Дії, які потрібні займати від трьох до чотирьох днів, займають місяці, якщо вони взагалі трапляються. Але більше того, політичне бажання відзначити і похвалити армію за їх чудові результати поки що затьмарює їх у проведенні величезних і життєво необхідних кроків.
Вернуться к началу Перейти вниз
Посмотреть профиль
Громадянин України



Сообщения : 144
Репутация : 0
Дата регистрации : 2014-12-17

СообщениеТема: Агенты под прикрытием   Пн 5 Фев 2018 - 9:35

Агенты под прикрытием

Кремль в ожидании: с открытием весенней сессии Верховной Рады станет окончательно ясно, удастся ли его агентам, скрытым и явным, не допустить подписания закона, признающего Россию государством-агрессором, а территории ОРДЛО оккупированными.
В стане убеждённых врагов Украины, давно окопавшихся в политике и различных структурах власти, заметная суета.
Агенты под прикрытием мандатов не сходят с экранов телевизоров и продолжают вещать на всю страну о "гражданском конфликте". Их заклинания на тему реализации т.н. минских соглашений лишний раз подчёркивают, что этой беды надо избежать любой ценой.
Агенты с адвокатскими удостоверениями, пользуясь статусом защитников Януковича, обвиняемого в государственной измене, с трибуны Оболонского суда вдалбливают всей стране пропагандистские штампы врага о перевороте, хунте, кровавых расправах над антимайдановцами и "пацифистами" из "Беркута".
Агенты под прикрытием мантий, погон и различных должностей поправляют маскировку и готовятся действовать в новых условиях.
Все вместе они пытаются деморализовать украинское общество, столкнуть между собой граждан, лишить нас будущего.
И неважно, кто они – завербованные агенты или просто те, кто ненавидят нашу страну и её героев, а, может, подлецы и трусы, готовые, в случае чего, обслуживать оккупантов. До тех пор пока у них остаётся возможность, действуя под прикрытием должностей, вредить нашей стране, они опасны.
Правозащитному движению "Сила права" неоднократно довелось встречаться с такими, но недавно мы натолкнулись на них там, где не ожидали, – в Новоград-Волынском горрайонном суде.
На сайте Новоград-Волынского городского совета есть специальный раздел, которого не встретишь в других городах страны – "Новоград-Волынский военный гарнизон". В этом суть сегодняшней жизни пятидесятитысячного городка, в котором расквартированы 30-я отдельная механизированная бригада, 54-й отдельный разведбат и 12-й отдельный полк оперативного обеспечения. За годы войны здесь столько раз звучал траурный салют, что к нему привыкли даже птицы.
Казалось бы, духом уважения к живым и павшим героям в городе должно быть пропитано всё. Но это не так!
"Сила права" организовала регулярные выездные приёмы для оказания правовой помощи военнослужащим, получившим ранения и увечья, а также семьям погибших. В прошлом году пострадавшими в суд были поданы первые восемь заявлений об установлении юридических фактов нанесения им ущерба вследствие вооружённой агрессии Российской Федерации против нашей страны.
К этому времени уже более ста судей в 22-х областях страны приняли более двухсот подобных решений, зафиксировавших сотни доказательств российских преступлений на нашей земле.
Но группа судей Новоград-Волынского суда решила занять круговую оборону. Они совместно выработали лживую формулу, позволяющую, как им кажется, безнаказанно избегать принятия ответственных решений.
Сначала судья Людмила Савицкая отказала вдове погибшего воина Татьяне Кирилюк, оставшейся с двухлетним сыном и годовалой дочкой, в установлении юридического факта гибели её мужа при исполнении долга воинской службы вследствие российской вооружённой агрессии.
Мотивом отказа послужило то, что речь идёт о якобы общеизвестном факте. Каком?! Общеизвестным является факт российской агрессии, но никак ни факт гибели старшего солдата Александра Кирилюка вследствие этой агрессии.
Следом судья Татьяна Заполовская отказала тяжело раненному старшине Владимиру Рымареву в установлении юридического факта получения ранения вследствие российской вооружённой агрессии по тем же мотивам, да ещё в обоснование своей лжи приплела тот самый, принятый, но ещё не подписанный закон, признающий Россию агрессором.
Все произошедшее – не просто ложь и нарушение закона. Это развязное неуважение к стране и её защитникам.Сейчас в обществе идёт дискуссия об ответственности за коллаборационизм, т.е. сотрудничество с врагом в период вооружённого конфликта в его интересах и во вред своей стране. Но почему-то, при этом речь идёт о наших гражданах, проживающих на оккупированных территориях.
А если мысленно представить любой другой регион страны под оккупацией, то сколько депутатов, прокуроров, судей, полицейских и прочих власть имущих пойдут в услужение к врагу?
Так что власть нам предстоит чистить не только от тех, кто украл и плохо спрятал, не только от многих агентов под прикрытием, но еще и от бездушных чинуш, трусливо и мелко предающих нашу страну сегодня и готовых делать это завтра.

Автор: Андрей Сенченко, украинский политик и общественный деятель, лидер правозащитного движения "Сила права"
Вернуться к началу Перейти вниз
Посмотреть профиль
Кац



Сообщения : 100
Репутация : 0
Дата регистрации : 2014-12-30

СообщениеТема: Главная опора нынешнего режима в России, — Айдер Муждабаев   Чт 8 Фев 2018 - 9:07

Главная опора нынешнего режима в России, — Айдер Муждабаев

Вовсе не «ватник», а системный «русский либерал» — главная опора нынешнего режима в России. «Вату» можно перезомбировать за пару недель. «Либерал» же всегда был, есть и будет ущербно-высокомерным расистом, сознательно презирающим другие народы/страны. Причём при любом режиме. Это режим в России может быть хуже или лучше них, это народ может вести себя лучше/хуже. Они же — стабильные ментальные аморалы. Дерьмо в первую очередь как люди — они в российском обществе всегда на своём уровне, на плаву.

«Русский либерал» — это демонстративное отсутствие эмпатии к людям вообще и к жертвам их страны в частности. Все, на что их хватает, это, напоказ опять же, любить зверушек. «Русский либерал» — это полная отстранённость от ответственности и немеренная любовь к баблу, особенно государственному. Тамошние «либералы» умеют сосать из бюджета РФ изящнее, но не хуже, чем «днр». И сажают их, если сажают, совсем не за убеждения, а максимум — за неумелое воровство, пусть и сажают тоже воры. Одно другого не отменяет.
Это их в процессе дефашизации я бы первыми отправил восстанавливать Донбасс, орошать северный Крым. Русский народ в целом виновен в Путине значительно меньше,чем они, ибо он большей частью правда не ведает, что творит, ввиду вековой забитости, страха и инфантильности. Это с их «либеральной» помощью, из-за их сервильности и продажности Путин пришёл и остаётся у власти. Это они красивее прочих пишут хитрожопые тексты, а при случае — доносы на всех, включая своих. Это они служат адвокатами деяний своего рейха, переваливая всё на «режим», а не на бесноватое общество, аморальным примером для которого являются они сами.
Я всегда беру «русских либералов» в кавычки, потому что их либерализм — это либерализм к убийцам, их пацифизм — это чья-то смерть, а собственно национальность у них может быть любая. Объединяет их другое: равнодушие, фальшь, презрение к людям и умение встраиваться в любую среду. «Русский либерал» — человеческая порода, не имеющая аналогов в мире. Она вывелась в процессе деволюции русской интеллигенции отбором для выживания самых лицемерных и беспринципных. Вы, может, удивитесь, но недалёкие предки многих статусных «либералов» служили в смерше, гулаге, я уж не говорю про кпсс. Ну или не удивитесь.
Блажен кто не встречал в своей жизни «русского либерала»: с ним не только в разведку — по одному тротуару стрёмно ходить. Сначала я не осознавал, почему в Украине мне сразу стало по-человечески так комфортно, несмотря на тяжелые обстоятельства. Потом понял: потому что «русских либералов» я тут не вижу, а вижу украинских Людей. Которые все вокруг меня просто супер, а главное — среди которых даже не самые лучшие значительно лучше них.
Вернуться к началу Перейти вниз
Посмотреть профиль
Громадянин України



Сообщения : 144
Репутация : 0
Дата регистрации : 2014-12-17

СообщениеТема: Повстання за незалежність   Чт 22 Фев 2018 - 5:54

Повстання за незалежність

Коли сьогодні згадують Майдан, говорять перш за все про його "цінності" - якийсь перелік побажань і надій, які об'єднували учасників протесту. І ще про владу, яка "прийшла на крові" і забула про ці "цінності". І ще про жертви - невже вони були марні? Такі коментарі численні, але що за ними стоїть? Що взагалі таке цінності Майдану?
Так, на засіданнях Ради Майдану ми намагалися сформулювати ці цінності. Але потрібно розуміти, що у кожного учасника протестів вони були своїми. Що взагалі могло об'єднати українського радикального націоналіста з Самбора, прихильника гасла "Україна для українців", київського інтелігента єврейського походження, кримськотатарського активіста з Судака, російськомовного студента з Вінниці, україномовного безробітного з Черкас і олігарха з берегів Женевського озера?
Ось що? Європейські цінності? Але багато учасників Майдану зовсім не хотіли, щоб Україна була частиною Євросоюзу, їхні уявлення про майбутнє країни скоріше були близькі до укладу, збудованого в Росії або просто до національних режимів довоєнних часів.
Національне відродження? Але багато російськомовних прихильників Майдану абсолютно не цікавилися - і зараз не цікавляться - українською культурою і мовою, їх ідеал - "поліпшена Росія", демократична і багата, а по-українськи нехай говорять у Львові і в селі.
Боротьба з олігархами? Але самі "олігархи", нехай і не всі, були активними учасниками і спонсорами протестного руху.
Реформи? Але їх зовсім по-різному розуміли безробітний з Черкас, студент з Вінниці і олігарх з берегів Женевського озера. Як бачимо, ніяких універсальних цінностей Майдану не було і бути не могло.
Але що тоді зібрало всіх цих людей разом? Що змусило мене самого стояти на сцені Майдану поруч з Олегом Тягнибоком та іншими активістами "Свободи" і що дозволило Олегу стояти поруч зі мною?
Україна. Єдина цінність Майдану.
З моменту появи Віктора Януковича в українській політиці багатьох з нас не полишало відчуття, що його справжня політична програма - це дорога в Росію. Він цього і не приховував особливо. Я добре пам'ятаю, як після виступу на одному з політичних шоу з промовою про важливість європейської інтеграції - справа йшла до виборів 2010 року - він запитав мене в рекламній паузі - "але ти-то розумієш, що наше майбутнє разом з Росією?". Для нього це було так природно, що він вважав: це загальна думка "нормальних" людей. Розмови про Європу - маскування заради грошей.
Всі дії Януковича на посаді президента переконували: він не просто будує Україну путінського зразка, а готується до здачі країни. Харківські угоди, росіяни в силових відомствах, закон Ківалова-Колесніченка... На цьому тлі угода про асоціацію з Євросоюзом здавалася природним запобіжником від втрати незалежності.
Перший дзвінок пролунав, коли влада від цієї угоди відмовилася. Але коли вона застосувала силу, стало очевидно: якщо не зупинити її сьогодні, завтра може бути пізно. Тому що таким же чином можуть бути придушені будь-які спроби зупинити ліквідацію України та перетворення її в путінський сателіт, таку собі велику Білорусь.
І почалося повстання за незалежність. Саме прагнення відстояти Україну і об'єднало всіх учасників протесту - дуже різних людей з нерідко протилежними уявленнями про майбутнє країни. Але кожен розумів: не буде України - і ніякого майбутнього у неї теж не буде. Майбутнє буде тільки у Путіна і його співгромадян-шовіністів. А у нас - ні.
Саме тому підтримка Майдану була більше там, де на Українську державу дивилися як на цінність - свідомо на заході, інтуїтивно в центрі країни. І менше там, де вона продовжувала сприйматися як перейменована УРСР.
Саме тому після перемоги Майдану - успішного повстання за незалежність - Росія напала на Україну. Росіяни так і не пробачили нам бажання жити в самостійній країні. Це своє бажання - ціною загибелі людей на Майдані, ціною війни - ми відстояли.
Але тепер треба буде вирішити, якою вона буде насправді, наша Україна.

Виталий Портников, Журналист, публицист


Последний раз редактировалось: Громадянин України (Чт 22 Фев 2018 - 8:57), всего редактировалось 1 раз(а)
Вернуться к началу Перейти вниз
Посмотреть профиль
Громадянин України



Сообщения : 144
Репутация : 0
Дата регистрации : 2014-12-17

СообщениеТема: "Настамнет" vs Россия там есть!   Чт 22 Фев 2018 - 8:55

"Настамнет" vs Россия там есть!

После того, как президент Петр Порошенко подписал закон о реинтеграции Донбасса, юридический статус России в украинском праве изменился. Соседняя страна стала агрессором не только с точки зрения оценки ее действий политиками или журналистами. Россия - "агрессор в законе".
Наконец-то на правовом уровне вещи названы своими именами. И пусть для этой очевидной констатации понадобилось несколько лет политических дискуссий и год работы над новым законом - зато сегодня политики и дипломаты страны-агрессора негодуют и обвиняют Украину во всем, в чем только можно обвинить.
А почему, спрашивается? Почему российским пропагандистам не все равно, что написано в очередном украинском законе?
Потому что главный смысл действий путинской России - это война при полном отсутствии ответственности.
У Кремля нет никакого желания отвечать за последствия своих действий. Вот почему аннексия Крыма приписывается мифическому стремлению населения полуострова "воссоединиться" с обшарпанной родной гаванью. Вот почему оккупация Донбасса - не оккупация вовсе, а "восстание донецких шахтёров".
Вот почему российские военные, которые попадали в плен во время войны на Донбассе, оказывались либо уволенными из вооружённых сил либо просто заблудившимися на незнакомой местности.
Вот почему как раз тогда, когда украинский закон о стране-агрессоре вступил в силу, российское внешнеполитическое ведомство в очередной раз отреклось от военнослужащих, которые были уничтожены американцами в ходе попытки захвата нефтяных полей в Сирии.
Самый главный принцип путинской войны - "настамнет" и мы ни за что не отвечаем. Очень удобно. Если мы победили - то это Россия победила. А если нас разгромили - то это каких-то там непонятных "добровольцев" разгромили, Россия тут ни при чем.
Удобно для власти, представителям которой вовсе не улыбается оказаться на скамье международного трибунала. Удобно для обывателя, который может гордиться своей обшарпанной гаванью и замечать только сплошные победы.
Это и есть высшее проявление государственной трусости - когда мы проигрываем, "настамнет".
А закон, который так не нравится россиянам, как раз утверждает обратное - Россия там есть. И с этим неоспоримым фактом руководству страны-агрессора и его союзникам в Украине и на Западе придётся считаться.

Виталий Портников, Журналист, публицист
Вернуться к началу Перейти вниз
Посмотреть профиль
Кац



Сообщения : 100
Репутация : 0
Дата регистрации : 2014-12-30

СообщениеТема: С кем воюем, дядя, за что воюем?   Сб 3 Мар 2018 - 7:33

С кем воюем, дядя, за что воюем?

...Вот так вот, приставным незаметным шажочком, тихой сапой, полегоньку да помаленьку, нечувствительным образом, как бы и невзначай, а глядь: опа! а где это мы, ребяты?
А мы, ребяты, в военизированном государстве.
Собственно, назвать его государством, в датско-норвежском смысле, и язык не повернется – медицина христа ради, вместо законов понятия, образование садовничье, выборы узбекские. Территория, толком не освоенная и малолегитимная: сами себе на карте мира кусочки пририсовываем.
Спасибо гражданину начальнику, уточнил главное содержание жизни - на Осетии размялся, на Крыме раздухарился, на Донбассе во вкус вошел, а там и Сирия подоспела, чтобы людям формы не терять. Начальник в ад, и вся Россия - трюх-трюх за ним, как капитан Копейкин на своей деревяшке.
Тяжелый, наследственный, безнадежно запущенный военно-промышленный комплекс. Угрюмая, опасная, упрямо идущая на хер страна.
Война, мать родна. Послание Федеральному собранию – на треть про новые вооружения! Ядерный двигатель, огненный шар и лазеры. Ититская сила, дядя, ваты в больницах нет! Какой шар, какие лазеры?
Вата есть, но она в головах. Все для фронта, все для победы.
С кем воюем, дядя, за что воюем? Дай ответ. Не дает ответа, вызывая стойкое подозрение, что часть кокаина все-таки долетела до Родины. Иначе откуда такая бодрость перед тем, как всей страной лечь плашмя?
"Эти новейшие системы нужны нашей стране, чтобы добиться переговоров с другими государствами".
Дядя! Ты сам-то понял, что сказал?
Не понял. Дай объясню. Ты сказал, дядя, что с нами из-за тебя уже никто не хочет разговаривать. Что мы изгои, по твоей восемнадцатилетней милости. И что единственный для России cпособ привлечь к себе внимание человечества – это схватить его за грудки, подтащить поближе к своей повестке дня и, подышав в лицо настоявшейся своей духовностью, поинтересоваться:
- Ты меня уважаешь?
Не уважают, дядя. Аккуратно изолируют - и будут ждать, когда откинем копыта. Причем сделаем мы это - сами. С тобой, дядя, и Пентагона не потребуется. Стирать мир в радиоактивный пепел будем, по преимуществу, силами Останкинского телецентра, весело придумывая всей страной новые клички для коней Апокалипсиса.
Бездна, Капец и Пипец. "Русь-тройка, куда?..."
Да все туда же, в канаву.
Запрягай, Селифан, давно не ездили.

Виктор Шендерович
Вернуться к началу Перейти вниз
Посмотреть профиль
Громадянин України



Сообщения : 144
Репутация : 0
Дата регистрации : 2014-12-17

СообщениеТема: Моя президентська програма! (Видео)   Сб 3 Мар 2018 - 7:47

Моя президентська програма (Видео)!

Мені соромно, коли Президент Порошенко хвалиться, що при ньому Україна отримала п’ять кредитів МВФ. Коли мене українці оберуть Президентом - я буду гордитися тим, що Україна не має жодної копійки боргів і здатна сама заробляти.
Мені соромно, коли Президент жаліється, що він втратив свої статки. Як Президент я звітуватиму про зростання статків українців і скільки людей повернулись з-за кордону і отримали роботу.
Мені соромно, коли Президент пишається тим, що Україна торгує сировиною – зерном, лісом, металобрухтом. Моя президентська політика - це відродження національної економіки і торгівля продукцією.
Президент Ляшко і моя команда змусить весь світ поважати Україну і українців. Ми не дамо нікому - зі Сходу чи Заходу - принижувати наших громадян, Конституцію, мову і Церкву. Ми будемо заробляти, а не побиратись!


Олег Ляшко, Лидер Радикальной партии
Вернуться к началу Перейти вниз
Посмотреть профиль
СМИ



Сообщения : 3036
Репутация : 0
Дата регистрации : 2013-09-15

СообщениеТема: Наивные грезы путиноидов   Пн 5 Мар 2018 - 12:01

Наивные грезы путиноидов

В Великобритании в издательстве Оксфордского университета опубликована книга под названием «​Долгое похмелье. Новая путинская Россия и призраки прошлого»​ (The Long Hangover. Putin’s New Russia and the Ghosts of the Past). Ее автор – корреспондент газеты «Гардиан»​​ Шон Уокер, более десяти лет проработавший в России. Книга посвящена анализу внутренней и внешней политики современной России, идеологии и мифологии путинского режима, его попыткам создания новой гражданской идентичности, нового путинского человека, реабилитации им советского прошлого. Значительное место в ней уделено Владимиру Путину и его влиянию на все сферы жизни в стране, природе его власти, персональным комплексам и фобиям российского президента.

По мнению Шона Уокера, россияне переживают долгое похмелье со времени коллапса Советского Союза. Многие еще не пришли в себя после психологической травмы, вызванной изменением их национальной идентичности. Опьянение имперским величием, военным могуществом и "единственно верным учением" привело к нынешнему духовному и душевному похмелью, длящемуся уже четверть века. Именно эти люди, по мнению английского журналиста, и составляют электорат Владимира Путина.
Анализируя политическую и идеологическую специфику путинского режима, автор книги проницательно отмечает, что главная его особенность – перманентное производство иллюзий: политических, националистических, исторических, культурных, духовных. Российский человек "путинского разлива", пишет Шон Уокер, заворожен призраками прошлого, о чем говорит и подзаголовок его книги. Одна из глав "Долгого похмелья" так и называется: "Прошлое становится настоящим". Уокер много ездил по России – вплоть до Колымы, особенно его привлекали маленькие провинциальные города, где он любил говорить с людьми о волнующих их проблемах. По его словам, они в большей мере, чем москвичи, инфицированы официальной пропагандой и в массе своей настроены пропутински. Однако, когда британский журналист пытался получить от них ясный ответ на вопрос, почему они голосуют за Путина, он чаще всего получает путанные, невразумительные ответы вроде "больше никого нет" или "выбираем между плохим и худшим". Из этого Шон Уокер делает вывод, что внешне довольно широкая поддержка Путина покоится на очень зыбком фундаменте, способном обрушиться при серьезном политическом дуновении. Еще одна тема, затрагиваемая в книге, – использование официальной пропагандой победы во Второй мировой войне в качестве манипулирования народным сознанием с целью возрождения имперской советской идеологии и консолидации нации вокруг вождя. Культивируемый пропагандой миф о войне призван, по мнению автора книги, возвратить народу грезу о величии родины, которую у него отняли после превращения России во второстепенную региональную державу с низким уровнем ВВП и доминированием сырьевой экономики.
Говоря о так называемой "несистемной оппозиции", автор "Долгого похмелья" отмечает ее недееспособность, раздробленность и отсутствие у нее серьезной социальной базы. Он вообще отрицает наличие в России даже зачатков гражданского общества и обращает внимание читателя на ее оголтелую милитаризацию и создание мобилизационной экономики. Отдельная тема книги – политическая миссия, которую возложил на себя Владимир Путин. Автор отмечает, что "ностальгическая реставрация", составляющая ее идеологическую основу, направлена на возрождение Великой России советского образца, окруженной буферной зоной государств-сателлитов. В этом Уокер, в частности, усматривает цель евроазиатского проекта Путина, смысл аннексии Крыма и агрессии на востоке Украины. Одна из глав книги посвящена политизации спорта в путинской России, опять же по советскому образцу. Уокер присутствовал на зимних Олимпийских играх в Сочи, изучил подноготную допингового скандала и подоплеку получения Россией лицензии на проведение чемпионата мира по футболу и пришел к выводу, что в реальности все было сделано для того, чтобы участником игр выглядело государство, которое и должно пожинать спортивные лавры, предназначенные для прославления режима.
Следует отметить приязнь, сочувствие и уважение, которые проявляет Шон Уокер к России и ее народу, отделяя эти понятия от политического режима и правящего класса. "Россия, – отметил он по возвращении в Англию, – осталась у меня под кожей". Вернувшись в Лондон, он попытался обобщить впечатления от десятилетнего пребывания в России и понять, как повлиял распад СССР на ментальность и идентичность его граждан.
В интервью Радио Свобода Шон Уокер анализирует этот "побочный эффект" коллапса коммунизма:
– Прежде всего он выразился в утрате у людей цельного гражданского самосознания. Граждане бывшего СССР не сразу поняли, в каком государстве они очутились, не сразу осознали свою гражданскую идентичность. "Побочные эффекты" развала СССР, о которых я пишу, происходили на двух уровнях: на личностном и государственном – это были микро- и макроэффекты. На личностном уровне у большинства рядовых людей они характеризуются распадом прежних мировоззренческих, идеологических представлений. На смену им пришли опустошенность и политическая дезориентация. Новые экономические и демократические принципы государственного устройства не сразу начали осознаваться, и, как показали последующие десятилетия, многими так и не были осознаны и усвоены. Естественно, что это сопровождалось циничным, имморальным пониманием реальности и собственного жизненного поведения, особенно остро проявившимся в 90-е годы. Политическая дезориентация, уход в альтернативные социализму религиозные, а иногда и оккультные практики, радикальные националистические, шовинистические, а то и криминальные группировки и объединения – характерные особенности "путинского человека" с его милитаризированным сознанием. Огромное влияние на него оказывают ностальгические и псевдопатриотические, а то и черносотенные представления о прошлом, подогреваемые официальной пропагандой. Конечно, наряду с этим большинством существует и вестернизированое меньшинство, вполне прозападное, исповедующее либерально-демократические убеждения, но не способное оказывать политическое влияние и не допущенное к принятию политических решений. Так что одним из важнейших "побочных эффектов" развала СССР стала поляризация страны, возникновение проправительственного, "охранительного" большинства и оппозиционного, но плохо организованного меньшинства. Мне не кажется, что в России созданы зачатки гражданского общества. Авторитарная политическая система – главное препятствие его возникновению. Что касается последствий краха советской системы на государственном уровне, то такими макроэффектами я бы назвал прежде всего две идейные конструкции, призванные, по мнению властей, заполнить образовавшийся идеологический вакуум: милитаристский патриотизм, зовущий к восстановлению былого имперского величия, и традиционное православие, ставшее, по существу, государственной религией, исповедуемой Путиным и его окружением. "Опиум для народа" стал не только важным инструментом пропаганды, но и эрзацем национальной идеи. Все последующие, шокировавшие Запад события – аннексия Крыма и агрессия на востоке Украины – могут быть поняты лишь в свете созданного путинским режимом идеологического климата и выращенного им путиноида, психологически близкого "хомо советикусу". И все же у меня создалось впечатление, что сам Путин до конца не уверен в том, какого рода государство он намерен создать.
– Значит ли это, что Путин намерен реставрировать советскую систему?
– Не думаю, что он к этому стремится. Как человек, воспитанный в советской системе, он испытывает ностальгические чувства в отношении советского прошлого. Впрочем, такие же чувства сейчас испытывают многие его сограждане. Многие, с кем мне приходилось говорить в России, с сожалением и ностальгией вспоминают об утраченном величии страны и о ее многонациональном союзе. Удивительно, что лишь немногие из них упоминают о тоталитарном прошлом и кровавых репрессиях. У этих людей и Сталин выглядит добрым Дедом Морозом, приносящим подарки. Характерно, что, как правило, они пользуются советской риторикой. Но сам Путин, как мне кажется, осознает негативные последствия восстановления советского тоталитаризма. Конечно, такие его проекты, как Евразийский союз, направлены на консолидацию бывших советских республик в рамках политического и экономического союза – некоего подобия советского блока, но уже воссозданного как союз капиталистических республик. Путин неоднократно говорил, что к коммунизму и социализму нет возврата. И все же он явно мечтает о политическом реванше – создать вокруг России кольцо сателлитных государств. Поэтому он не может понять, как Украина осмеливается требовать национального суверенитета, поскольку он считает русских и украинцев одним народом. Белогвардейский лозунг единой и неделимой России для него не пустой звук, он очень сочувствует этой идее. И все же не думаю, что Путин хотел бы восстановить советские государственные институты и идеологию. Нет, не думаю.
– Тем не менее вы пишете о том, что Путин, выдвигая себя на новый президентский срок, полагает, что у него есть особая миссия. Что он считает своей миссией?
– О том, что он считает своей миссией, Владимир Путин рассказал в статье, опубликованной в декабре 1999 года. В ней он анализирует экономическое, социальное и международное положение России и пишет о мерах, необходимых для возрождения ее величия и превращения в могущественное и уважаемое Западом государство. Превращение России в супердержаву, в один из мировых источников силы и влияния, по его мнению, возможно прежде всего с помощью усиления ее военного и экономического потенциалов. Его миссия – это Великая Россия. Отсюда и возникновение в России подобия мобилизационной экономики, увеличение, в ущерб другим отраслям экономики и социальным проектам, военного бюджета. К этой его миссии я бы отнес и его стремление диктовать с позиции силы свою волю мировому сообществу. Выполнение этих мессианских мечтаний неизбежно потребует приоритета национальных интересов по отношению к международному праву. Путинский мессианизм можно, конечно, назвать социальной утопией, поскольку у него нет для его реализации ресурсной базы, пока нет. Да и при нынешней сырьевой экономике России понадобится тотальная модернизация не только экономическая, но и политическая. В своей статье Путин дает России 150-200 лет на реализацию своего проекта по превращению России в мирового лидера. Однако, судя по последним его политическим акциям – аннексия Крыма, агрессия в Украине, военная авантюра в Сирии, – он решил форсировать выход России на мировую арену в качестве одного из ведущих политических игроков. Слишком она засиделась, по его мнению, на скамейке запасных. Олимпийские игры в Сочи и первенство мира по футболу 2018 года также должны прежде всего способствовать повышению ее международного престижа; он намерено политизирует спорт. Однако главная ошибка политического миссионерства российского президента – это его уверенность, что уважения Запада можно добиться с помощью силы, отсюда и аннексия Крыма, и агрессия в Украине, и сирийская акция.
– Вы много пишете о том, как ностальгический миф и ритуальное возвеличивание победы в Отечественной войне используется путинским режимом для политической манипуляции народным сознанием.
– К ностальгическому мифу в России следует подходить с деликатной осторожностью. Миллионы людей ностальгируют по воображаемой, никогда не существовавшей стране, где текли молочные реки. Происходит психологическая аберрация, которая заставляет воспринимать прошлое как мираж в пустыне. Этот феномен хорошо исследован и социологией, и психологией. Люди верят, что жизнь в Советском Союзе была неизмеримо счастливее, чем их нынешнее существование. Но нас интересует механизм манипулирования этим феноменом с целью внушения испытывающим ностальгию людям, что в Советском Союзе была не только счастливая жизнь, но что и "моральный кодекс коммунизма" был неизмеримо нравственнее "волчьей морали" рыночной экономики и либеральных, демократических западных ценностей. Поэтому возрождение советской морали и идеологии оправданно и делается в интересах народа и государства. Сохранение советского гимна и флага в армии – лишь символы происходящего в России ползучего советского ренессанса. Отсюда замалчивание и оправдание сталинских преступлений, приукрашивание пропагандой советского прошлого. Это, конечно, следствие не только пропаганды и телезомбирования, в этом есть огромный элемент самовнушения. Манипулирование ностальгическим мифом работает прежде всего на создание атмосферы антизападной истерии, ксенофобии, призывая к патриотической мобилизации, в которой утрачивается представление о реальном положении дел в стране и мире. Происходит реванш тоталитарных ценностей. Человек становится винтиком авторитарной системы, идентифицирует себя с ней и с национальным лидером, вождем, фюрером. У него возникает иммунитет ко многим нравственным и духовным понятиям, таким как политическая свобода, демократия, толерантность, право. И поскольку речь идет о мифе, бессознательном веровании, логические, рациональные аргументы, реальные факты в споре и борьбе с ними бесполезны и неуместны. Так рождается новый путинский человек – реинкарнация человека советского. Тенденция эта особенно бросалась мне в глаза в провинциальных маленьких городках, где сознание людей особенно отравлено этим мифом.
– Вы пишете, что Великая Отечественная война стала в России символом национального самоутверждения. Но почему с этой целью используется победная эйфория, подменившая горечь колоссальных и невосполнимых человеческих потерь?
– Одна из важнейших тем моей книги – использование Путиным победы Советского Союза во Второй мировой войне для создания новой российской национальной идентичности. Понятно, что это событие затронуло миллионы российских семей и до сих пор переживается ими очень эмоционально. Это, пожалуй, главное событие новейшей российской истории, которое искренне переживается тремя поколениями россиян как важнейшая часть их истории и которым они гордятся. Если раньше центральным событием их истории считалась Октябрьская революция, то сейчас ее сменила победа в войне. Со временем празднование Дня Победы с его военным парадом стало главным праздничным событием года в России. Эта война обросла огромным количеством мифов, за которыми уже не видно реальных событий и всех ее ужасов и неисчислимых жертв. Мне показалось, что эта мифическая война, в которой реальные события заменены вымыслом и домыслом, уже не воспринимается как трагедия, а лишь как радость победы. Сейчас Сталину уделено в ней почетное место, и это главная причина его неприкрытой реабилитации. Палач становится героем, которому народ обязан победой, чуть ли не самим своим существованием. И эта победная эйфория и возобновленный сталинский престиж прикрывают все ужасы 1937 года, бессудные расстрелы, ГУЛАГ и депортации народов. Победа в войне сейчас создает мифическую историю России. Народ лишается исторической памяти. Считается само собой разумеющимся, что путинский режим, организующий эту победную эйфорию, каким-то негласным образом оказывается причастным победе, становится чуть ли не ее участником, преемником советской традиции военного чванства. Мне показалось, что война, память о войне постепенно превращается в России в разновидность религиозного ритуала, сливаясь с православной риторикой. Власти эксплуатируют понятное желание народа чем-то гордиться в ситуации тягостных, позорных, даже криминальных событий, заполняющих современную российскую жизнь. Меня эта манипуляция с памятью о войне особенно впечатлила по контрасту с празднованием дня победы в моей собственной стране, где он отмечается как день скорби и поминовения павших.
– В одной из глав вы описываете работу Путина в дрезденской резидентуре КГБ в момент крушения Берлинской стены, когда толпа штурмует штаб-квартиру восточногерманской тайной полиции "Штази". Вы отмечаете, что этот эпизод навсегда врезался в его память и что тогда он опасался за жизнь. Вам не кажется, что эта дрезденская психологическая травма оказала серьезное влияние на внутреннюю политику российского президента?
– Думаю, что этот инцидент оказал влияние на его последующую политику и оставил след в его психике. Особенно его травмировала ситуация, когда он пытался получить инструкции из Москвы, позвонил в центральный аппарат КГБ – и в ответ было молчание. Трубку никто не брал. Эту беспомощность и растерянность он запомнил навсегда. В дальнейшем, уже на вершине власти, он делал все, чтобы эта ситуация не повторилась. Отсюда наигранная решительность и властная уверенность при его появлении на публике. Он не может себе позволить даже намека на неуверенность или неконтролируемость ситуации. Отголоски этой дрезденской травмы отчетливо прослеживаются в его политике в отношении Украины, в реакции на американскую интервенцию на Ближнем Востоке, в его сирийской авантюре. Его острая неприязнь к революциям, стихийным переворотам, путчам и даже мирным оппозиционным акциям очевидна. Именно поэтому он всегда осуждал революционные события февраля и октября 1917 года. О Ленине он также отзывался без какого-либо пиетета. В эпохе 90-х он видел прежде всего ситуацию политического хаоса, а не время становления российской демократии и, конечно, став президентом в 2000 году, считал, что своей политикой спас Россию от очередного коллапса. На всем этом лежит печать Дрездена.
– Как вы объясняете загадочный политический взлет заурядного подполковника КГБ? Почему судьба остановила свой выбор на никому не известном мелком чиновнике петербургской мэрии? Почему Путин? Случайность или Промысел?
– Можно, конечно, утверждать, что Путин попросту оказался в нужное время в нужном месте. Однако в 1999 году, когда Ельцин единоличным решением вознес его из политического небытия к вершине власти и, как самодержавный монарх, назначил наследником престола, для подавляющего большинства россиян Путин был "темной лошадкой". Подавляющее большинство российских избирателей ничего о нем не знало. Понадобилась многоходовая политическая комбинация (глава КГБ, секретарь Совбеза, премьер-министр), чтобы создать ему престижный послужной список и превратить в публичную фигуру. Почему выбор Ельцина и правящей олигархической команды остановился на Путине? Прежде всего из-за его репутации скромной "серой мышки". Он был зампредом в Управлении делами президента, куда его устроил Чубайс, бывший тогда главой Администрации президента (они были коллегами по петербургской мэрии), и не выказывал никаких политических амбиций. Казалось, что у него не было и собственных политических убеждений. У него была репутация скромного, исполнительного чиновника, корректного, вежливого, не вступающего в политические споры, и обманчивая внешность "пешки", которую могли без труда двигать крупные политические игроки того времени, прежде всего сам находящийся в отставке Ельцин. Негласным выборщикам "наследного принца" нужен был во главе государства абсолютно управляемый, послушный человек, которым можно было бы без труда манипулировать, поскольку их всех, в том числе Ельцина, можно было привлечь к суду за разного рода (в основном экономические) преступления. Эта непроницательность, близорукость Ельцина и его окружения (Березовского, Чубайса, Юмашева, Черномырдина и других) стоили многим из них карьеры и опалы, а России – серьезных проблем. Ельцин, правда, до объявления Путина наследником получил от него иммунитет от уголовной ответственности, и эту гарантию Путин неукоснительно соблюдал. Он оказался человеком благодарным. Но остальные "выборщики" – Березовский и другие – почти сразу же подверглись опале, Путин ни с кем не желал делить власть. И лишь оказавшись на вершине власти, он позволил себе стать самим собой. Такое впечатление, что все время до победы на президентских выборах он вел себя как законспирированный шпион в иностранном государстве, как "спящий агент". Для меня лично самым удивительным во всей этой комбинации с назначением Путина президентом было то, что произошло оно без какого-либо участия народа, правда, безучастно проголосовавшего за него.
– Тем не менее вы ведь не будете отрицать, что сейчас Владимир Путин бьет рекорд популярности в народе. В чем причина этого? Только ли пропаганда сыграла здесь свою роль?
– Пропаганда, конечно, играет в этом решающую роль, однако многим простым людям, дезориентированным после падения СССР, утратившим политическую почву под ногами, у которых на глазах их страна из сверхдержавы превратилась в заурядную, регионального масштаба, утратившую огромные территории страну, Путин нашел лекарство от этой депрессии, предложив грезу о восстановлении величия родины и их самих. Его агрессивные акции в Украине, аннексия Крыма, вторжение в Сирию воспринимаются многими в России как "вставание с колен". Пропаганда здесь упала на удобренную ностальгией по великой державе почву, совпала с потребностью в восстановлении национального достоинства. Другое дело, что реальность здесь подменена грезой, видимостью, мифом о великой державе. Многим в России показалось, что появилась возможность чем-то гордиться, избавиться от комплекса неполноценности, вновь обрести утраченный символ веры. Однако из разговоров со многими сторонниками Путина у меня создалось впечатление, что его популярность зиждется на зыбком фундаменте. Существует меньшинство, глубоко убежденное в его значительности как президента, для них он народный герой, и существует другое меньшинство, считающее его диктатором и злом. Но между ними находится огромная прослойка людей, чья вера в Путина поверхностна и изменчива. Когда я пытался выяснить причину их доверия Путину, в ответ слышал лишь невразумительные аргументы вроде того, что нет выбора, что, если не Путин, кто же другой может возглавить страну, что им предоставлен выбор между плохим и худшим и тому подобные вещи. Такая вера, такая народная поддержка легко сдувается при первом же серьезном политическом катаклизме. Не скажу, что рейтинг Путина – фикция, но он покоится на очень зыбком, практически виртуальном основании.
– В одной из глав вы описываете свою поездку на Колыму и под впечатлением увиденного и услышанного сравниваете отношение к преступлениям сталинских времен в России с тем, как решили проблему преступлений, совершенных во время гражданской войны и во времена Франко в Испании. Применим ли испанский опыт решения этой проблемы к России?
– В какой-то мере это сравнение было порождено ставшим привычным у западных исследователей сопоставлением коммунистического и нацистского режимов, сталинского и гитлеровского. В Испании большинство политических преступлений совершалось в 30–40-е годы – в первые годы правления Франко. Пик сталинских преступлений также пришелся на 30-е годы. В Испании политическую поляризацию и вину за преступления, совершенные во время гражданской войны обеими сторонами, решили предать забвению с помощью негласного соглашения, названного "Пактом о забвении". Там посчитали, что ради национального консенсуса и сплочения нации нецелесообразно искать виновных и невиновных и поминать жертв. Решили просто забыть. После смерти Франко была проведена амнистия для всех потенциальных участников политических преступлений с обеих сторон. Как сказал один испанский писатель, входивший в испанское республиканское правительство в изгнании, "если вы хотите нормальной жизни, нужно все забыть". Примечательно, что этот "Пакт о забвении" так и не стал юридическим документом, не был легализован. Российский опыт решения такой же проблемы оказался абсолютно отличным от испанского. В Испании этот консенсус в немалой мере был вызван необходимостью присоединения к Европейскому союзу, чтобы стать членом семьи европейских народов. В России власти также твердят о необходимости единства народа в связи с государственным террором сталинской эпохи, но делается это с помощью возвеличивания этой эпохи, умалчивания о преступлениях, чтобы придать нынешнему режиму статус законного преемника счастливого прошлого, по которому так ностальгируют в современной России.
Вернуться к началу Перейти вниз
Посмотреть профиль
СМИ



Сообщения : 3036
Репутация : 0
Дата регистрации : 2013-09-15

СообщениеТема: Единственная вещь, которую украинцам нужно знать о Путине   Пт 9 Мар 2018 - 11:31

Единственная вещь, которую украинцам нужно знать о Путине

Президент РФ Владимир Путин сделал ряд громких заявлений в новом пропагандистском фильме "Миропорядок-2018". В частности, глава Кремля выступил с новыми ядерными угрозами и сделал циничное заявление о Донбассе, сказав, что украинские военные, которые гибнут там, - "наши люди".

Российский финансист и блогер Слава Рабинович, комментируя эту речь, отметил, что единственное, что нужно знать украинцам о Путине, - то, что он преступник. Поэтому обращать внимание на высказывания президента РФ и анализировать их не нужно.
Я советую всем украинским гражданам прекратить следить за каждым словом, которое говорит Путин. Вы еще разве не поняли, что эта престарелая ботоксная гебешная мразь является мастером лицемерия, лжи и демагогии?
Почему украинские СМИ ищут и пытаются интерпретировать каждую фразу, которую Путин говорит про Украину или кого-то еще? Это просто уму непостижимо, как можно интерпретировать этот бред и почему вы тратите на это свое время, обращаете на это внимание ваших читателей.
Сделайте призыв к украинским читателям, украинской общественности, украинским журналистам – прекратить обсуждать Путина, потому что он является нелегитимным, незаконным президентом, лже-президентом, самозванцем, военным и международным террористом. И с ним нужно разговаривать именно как с таковым.
Не могу понять, почему Донбасс вообще находится под контролем Кремля в 2018 году. Я понимаю, что тяжело Крым вернуть назад. Но почему за 4 года после вторжения Украина не только не сражалась за Крым, но и имеет на своей территории оккупационные российские войска, я этого понять не могу.
Зачем вы пытаетесь снова и снова, всё время, интерпретировать слова Путина? При этом я знаю только английское слово, как это называется – obsession (одержимость). По поводу того, что говорит Путин, я такого, честно говоря, среди свободных людей не наблюдал в своей жизни. Я понимаю, что эта одержимость может быть среди российского народонаселения, которое подвергается не только зомбированию, но и является массовыми жертвами индуцированного психоза, что, в свою очередь, заставляет их слушать то, что говорит Путин.
Но вы, украинцы, не являетесь жертвами массового индуцированного психоза, поэтому я вас призываю прекратить абсолютно бессмысленные попытки интерпретации слов этого военного преступника и международного террориста.
Вам, украинцам, должно быть все равно, на кого это направлено. Вы должны с оружием в руках восстановить территориальную целостность вашей страны и прекратить интерпретировать слова этого преступника.
Президент США и американский народ разве долго дискутировали по поводу того, что говорил Усама бен Ладен? Бен Ладена уже давно рыбам скормили в мировом океане.
У Украины должна быть жесткая позиция по отношению к РФ, с одной стороны, а, с другой стороны, нужно прекратить пиарить этого преступника.

Слава Рабинович, российский блогер и финансист
Вернуться к началу Перейти вниз
Посмотреть профиль
Спонсируемый контент




СообщениеТема: Re: Победа за нами! = Перемога за нами! (Часть 2)   

Вернуться к началу Перейти вниз
 

Победа за нами! = Перемога за нами! (Часть 2)

Предыдущая тема Следующая тема Вернуться к началу 
Страница 54 из 55На страницу : Предыдущий  1 ... 28 ... 53, 54, 55  Следующий

Права доступа к этому форуму:Вы можете отвечать на сообщения
Алупка, Крым - це Україна. Независимый городской форум. :: Алупка - наш город. Нам им и управлять :: Война. Россия против Украины = Війна. Росія проти України-
Ответить на тему